Іоано-Золотоустівський чоловічий монастир

Чернецтво – це не честь, не гонор і не слава, це не особливий одяг і показне благочестя. Чернецтво – це подвиг і труд. Монах – самотній воїн Церкви, його боротьба – це постійна битва зі собою та світом. І навіть тоді, коли він живе у чернечій спільноті, він залишається сам. Його єдиним Другом і Супутником повинен бути Христос. Адже спільножительні монастирі створювались лише для того, щоб ченцеві було легше вижити в умовах важкого подвигу. Келія – це його горниця, куди не повинен заходити ніхто, крім Христа.

1. Найголовніше заняття монаха – молитва. Нехай буде вона в тебе щирою, гарячою і зосередженою. Молись часто, молись більше, ніж мирянин, молись більше, ніж біле духовенство. Бо у цьому твій головний подвиг. Посилена щира молитва – це те, що вирізняє нас у світі і те, що тримає світ. Зранку, якщо не служив Божественної Літургії, молись Часи і ранкові молитви. Увечері, якщо не звершував вечірні та ранньої, молись вечірні молитви та Опівнічну. Протягом дня, скільки маєш можливості і сил, твори Ісусову молитву. Нехай буде вона у твоєму серці безперестанною. Якщо хочеш додати до цього інші молитви, то нехай підтримує тебе Господь. Не занедбуй молитовного правила, бо це те, за що даватимеш відповідь на Страшному Суді Христовому.
2. Найперша ознака монаха – смирення. Не будь гордим, бо противиться гордим Господь (Як. 4: 6). Якщо відчуваєш за собою цей гріх – проси прощення у Спасителя і роби все для того, щоб викорінити його зі свого серця. Гординя – матір усіх гріхів, вона руйнує наш духовний світ і знецінює будь-який чернечий подвиг. Намагайся дивитись на інших, як на образ Христа. Можливо, цей образ спотворений, можливо, ти бачиш себе кращим, благочестивішим, благовиднішим, праведнішим, але не таким тебе може бачити Христос, бо Він дивиться на серце, і тільки Він це серце бачить справжнім. Через гординю впав Денниця, а смиренням Бога сталось спасіння світу. Пам’ятай про це.
3. Найбільше прагнення монаха – любов. Намагайся любити світ, бо його полюбив Господь і віддав Себе за нього (Ін. 3: 16). За кожного з нас, за найбільшого грішника. Тому люби цей світ і людину у ньому, а отже – не осуджуй. Не шукай скалок в навколишніх очах, бо твої колоди засліплюють тебе (Мф. 7: 3-5). Не давай оцінки іншим, бо ти не живеш їх життя, не ходиш у їх взутті, не знаєш смаку їх сліз, не можеш прочитати їх думок і не можеш увійти до їх серця. Це все може лише Бог, а ти можеш і повинен молитись, щоб Бог дав оцінку кожному не за Своєю справедливістю, а за Своїм милосердям. Бо і ти хочеш до себе такого. Пам’ятай, що навіть Отець не судить нікого, але весь суд віддав Синові (Ін. 5: 22). То хто ми такі, щоб судити? Кожен падає і встає перед своїм господарем (Рим. 14: 4). У тому числі і ми.
4. Найбільше досягнення монаха – праведність. Тому не гріши і не мовчи на гріх, якщо можеш щось виправити і змінити. Скажи братові своєму, коли бачиш, що він робить зле. Але твій голос повинен бути лагідним і милосердним. Картати інших потрібно з любов’ю, наскільки це можливо. На жаль, не зажди смиренне напоумлення і тихе повчання можуть почути. Особливо серед нашого брата. Ніколи не викривай гріхів брата свого публічно, бо це принесе більше шкоди Церкві, ніж користі братові. Керуйся євангельським словом: скажи спершу братові сам на сам, тоді при свідках, і лише тоді – при Церкві, але не поза нею (Мф. 18: 15-17). Пам’ятай, що забрати необдумані слова і виправити вичинки, зроблені в запалі, буває неможливо. Тоді боротьба з гріхом стає гіршою, ніж сам гріх.
5. Найвища ціль монаха – святість. Тому приноси покаяння за свої гріхи, бо їх у тебе точно більше, ніж в інших. Сповідайся Богові щодня. Візьми собі за практику після вечірнього правила, коли вже ліг у своє ліжко для нічного сну, згадати перед Богом, як минув твій день, що ти зробив доброго, і що поганого. Згадуй детально. За все, що зумів зробити доброго, подякуй Богові. У всьому, чим згрішив, покайся, попроси прощення і допомоги Божої завтра такого не повторити. Це буде твоя щоденна сповідь, додаткова молитва і можливість побачити себе збоку, а отже – спробувати змінитись до кращого. Крім цього, щонайменше раз на місяць сповідайся Богові перед духівником (якщо такий є в Монастирі), якщо немає, то перед Ігуменом. Відкривай йому помисли, бо він несе відповідальність за кожного в обителі. І ти також був поручений під час свого постригу його піклуванню.
6. Найкращий приклад монаха – власне життя. Будь взірцем для інших. Повчай молодших, якщо вони потребують твоєї науки. Уважно вислухай тих, кому потрібні твої вуха. Підтримай тих, хто потребує опори. Обійми тих, кому бракує тепла. Дай пораду тим, хто у сум’ятті. За словом апостола: будь усім для всіх (1Кор. 9: 22). І найголовніше: не стань нікому каменем спотикання. Ти ще не святий і маєш гріхи, але нехай твої гріхи будуть тільки між тобою і Богом. Тоді відповідальність твоя буде тільки за спасіння власної душі. Не згуби нікого, не скаліч ніякої душі і не втрать нікого перед Богом, бо за це також відповідатимеш на Страшному Суді Христовому. Пам’ятай, що спокусник повинен взяти камінь жерновий і кинутись в море (Лк. 17: 1-2). Не допусти цього.
7. Найбільша радість монаха – праця. Не лінуйся. Трудись у молитві, трудись у богослужіннях, трудись у навчанні. Шукай собі заняття, щоб мати якнайменше вільного часу. Бо вільний час спонукає до бездіяльності, а вона – до апатії, байдужості і зневіри, яку тепер називають депресією. Це приносить глибокий смуток і страждання. А сумний монах – сумнівний монах, бо тільки із радістю в серці можна допомогти іншим і бути прикладом для інших. Якщо не маєш достатньо фізичної праці, то багато читай. Поглинай Священне Писання, твори святих отців і подвижників благочестя, зрештою, класиків української та світової літератури. Наповнюйся добрими повчаннями і знаннями. Займайся самоосвітою: світу потрібні освічені провідники.
8. Найбільша заслуга монаха – стриманість. Будь стриманий у їжі, в словах, у надбанні, в розмовах, у веселощах. Обмежуй себе у всьому, що не сприяє спасінню. А найбільше стримуйся від злих, лукавих, гордих і блудних думок. Борися із ними і не допускай їм реалізовуватись у житті. Це найбільше, що губить монаше життя.
9. Поважай Ігумена і проявляй йому покору. Заради сану, яким він наділений і заради відповідальності, яку він несе. Його на це високе місце служіння поставив не ти один, а спільнота у Святому Дусі. Пам’ята     й, що до нього Господь матиме набагато більше питань у день Судний, ніж до тебе. Тому не осуджуй його, але допомагай. Знай, що його болить твій непослух і зневага. Не засмучуй його, але намагайся зрозуміти і підтримати. Він поставлений керувати спільнотою, пасти чернече стадо. І це не завжди можна зробити з лагідністю. Часто доводиться брати жезл. Тож живи так, щоб Ігумену не доводилось цього робити.

“Життя монаха повинно полягати у трудах, послусі, розумній молитві, у відкиненні від себе осудження, злослів’я і нарікання. Говорить Писання: “Ви, що любите Господа, ненавидьте зло!” (Пс. 96, 10). Життя монаха полягає в тому, щоб не вступати у спілкування з неправедним, щоб не бачити зла, щоб не бути цікавим, не вивідувати, не слухати про вчинки ближнього, щоб не брати чужого, навпаки, давати своє, щоб не гордитись серцем, не лукавити думкою, щоб не наповнювати черево, щоб у всій поведінці керуватись розсудливістю. У цьому – монах” (преп. Симеон Новий Богослов).

 

ігумен Кипріан Лозинський