Іоано-Золотоустівський чоловічий монастир

Храм Святителя Іоана Золотоустого — колишній костел Серця Ісусового — мурована будівля з цегли двох кольорів (червоної і жовтої) в неороманському стилі з елементами неоготики і вдало поєднаними стильовими ознаками й архітектурними формами багатьох напрямків та історичних епох. Костел був збудований у комплексі з жіночим монастирем – сестер францишканок Пресвятих Дарів. Засновницею і першою настоятелькою була сестра Марія від Хреста (Людвіка Моравська).
Костел та монастир були спроектовані славнозвісним архітектором, ректором Львівської Політехніки Юліаном Захарієвичем, який також наглядав за виконанням будівельних робіт, що проводив будівничий К. Грегор. 13 вересня 1877 р. відбулося освячення наріжного каменю. Незважаючи на численні пожертви заможних людей, коштів на будівництво не вистачало. Збирати гроші Вирішили не тільки в Галичині, але й в Австрії, Чехії, Саксонії. Так, витрати, пов’язані з виготовленням вівтаря та “Євхаристійного трону”, який мав бути виконаний геніальним скульптором Леонардо Марконі з найдорожчого алебастру, мармуру та золота, покрив князь Ліхтенштейну та його донька Тереза — дружина баварського князя Арнульфа. Щедрі пожертви на будівництво монастиря надавала графиня Констанція Жевуцька-Івановська: зокрема фінансувала розбудову каплиці Йосафата Кунцевича. Після її смерті, доньки графиня Марія Стадніцка та Ернестіна Меленєвська продовжувала опікуватись будівництвом.
Заселення нового монастиря датується 10 листопада 1880 р. та будівництво Храму і частини монастиря тривало до 1889 р. Освячення Храму і монастиря відбулося 29 вересня 1889 р., яке очолив Апостольський Нунцій з Відня архієпископ Алоїз Галімберті. Йому співслужили львівські архієпископи, які представляли три обряди: латинський — Северин (Моравський), візантійський — Сільвестр (Сембратович) і вірменський — Ісаак (Ісакович). Урочистості зібрали велику кількість духовенства та вірних і тривали вісім днів. Божественну Літургію почергово звершували архієреї трьох обрядів. Нову святиню було визнано як за архітектурою, так і за вишуканою дорогоцінною оздобою, справжньою перлиною Львова, окрасою Галичини. Храм набув слави як такий, де звершувалась молитва батьків за дітей.
Храм збудований з цегли червоного і жовтого кольорів, із застосуванням кам’яних елементів, зовні нетинькований. Зорієнтований на осі північ-південь. З обидвох боків примикають монастирські корпуси. За плануванням це однонавова базиліка.
Фронтон увінчаний кам’яним хрестом (хрест втрачено), а краї — кам’яними вежечками.

Портал храму має власний трикутний фронтон, увінчаний хрестом, опертий на двох колонах з капітелями з рослинного орнаменту. В середині фронтона — півциркульна арка зі ступінчастим профілем. Над аркою в круглій ніші зображення монстранції з ангелами. Вхід звичайний прямокутний, над ним тимпан із мозаїковим зображенням Спасителя із написом ІС ХС.

У абсиді збереглись усі 5 вітражів виготовлені у Мюнхені фірмою Ф. Маєра у 1887-1889 роках з прекрасною гамою кольорів та елементами гутного скла, аналогів яких у Східній Європі немає. Центральний зображує Найсвятіше Серце Ісуса, бокові вітражі присвячені св. Меланії і Архангелові Михаїлові. Вітраж у круглому вікні на фасаді храму зображує Непорочне Зачаття. Внутрішній розпис храму рослинним і геометричним орнаментом виконав Юліан Крупський у 1930-1931 роках. Храм з хресто-ребровим склепінням було розмальовано позолоченими фресками надзвичайної краси з елементами християнської символіки, влучно переплетеними з рослинним, геометричним, фігурним орнаментами, які було забілено після влаштування у монастирі інфекційної лікарні.

Дерев’яний неоготичний амвон, виготовлений до 1889 року, влаштований зліва при переході нави у пресбітерій. Дерев’яний парапет емпори майстерні Франциска Тенеровича. Відомо про скульптури Матері Божої і св. Юрія, виготовлені Юліаном Марковським. В радянський час знищено амвон, дерев’яні сповідальниці, костельні лави, розбито мармурові кропильниці при вході (тепер відновленні громадою), виготовлені за проектом Леонарда Марконі.
Загалом у храмі було розміщено п’ять вівтарів. Усі знищено в радянський час. Залишками плит кам’яного головного вівтаря укріплено земляний берег при в’їзді в подвір’я монастиря.
Підлога в храмі вимощена мармуром на кошти родини Гіжицьких. Львівські майстри виготовили різьблені, з елементами інкрустації, дерев’яні лави.
Під час українсько-польської війни храм зазнав кількох незначних ушкоджень. Дві кулі влучили у вітраж і снаряд пошкодив одну із монастирських стін. На краю ділянки до 1919 року було збудовано два одноповерхових будинки для костельної служби і для здачі в оренду. 1927 року одному з будинків добудовано два поверхи (один — мансардний) для гостей і резиденція капелана.
Мати Марія останні роки свого життя дуже хворіла. 23 січня 1906 р. Моравська відправляється на лікування до Канн (Франція), але через три дні, в поїзді, біля м. Монте-Карло (Італія) помирає. 10 лютого м. Марію похоронили в підземеллі Храму, в гробівці, що знаходився під вівтарем. На білій мармуровій плиті надгробку викарбовано напис: “Тут спочиває в мирі з Господом Мати Марія від Хреста — засновниця і перша настоятелька францишканок П. Д. на польській землі. Померла 26 січня 1906 р. Бог мій і все!” Є свідчення нетлінності її блаженних останків. По молитві до неї відбувались чудеса, у зв’язку з чим було розпочато процес беатифікації.
У грудні 1939 року радянська влада реквізувала частину монастиря для архіву. У решті приміщень монахині перебували до 13 травня 1946 року. При переїзді на територію Польщі їм було заборонено забрати із собою будь-що із оснащення храму. Однак монахиням вдалось забрати одну скульптуру з храму і практично усе майно монастиря.
Після закінчення Другої світової війни костел і приміщення монастиря були передані Міністерству охорони здоров’я — тут розмістили 7-ме відділення 1-ї інфекційної клінічної лікарні. Впродовж кількадесятилітнього використання приміщення не за призначенням, Храм зазнав суттєвих руйнувань і значна частина оздоби, нажаль, безслідно була втрачена. І лише 1991 р. рішенням Львівської Обласної Ради костел і ліве крило монастиря були передані Українській Православній Церкві. Наступного року відбулося освячення Храму як церкви Святителя Іоана Золотоустого (архієпископа Константинопольського, великого вчителя Церкви Христової, богослова IV-V ст.), а в приміщенні монастиря було розміщено навчальний корпус Львівської Духовної Семінарії. Храм було оснащено всім необхідним для богослужінь. Праву частину монастиря, яку ще займав міський шкірвендиспансер у 1998 р. також передали ЛДС – нині Львівська православна богословська академія Православної Церкви України.
За підтримки парафіян та прихожан храму постійно проводяться необхідні заходи для відновлення колишньої величі та слави Храму, а саме: здійснено ремонт притвору, відреставровано два вівтарні унікальні вітражі (реставратор Олег Янковський), у притворі відновлено мармурові кропильниці, повністю реконструйовано в’їзду арку, проведено ремонт вівтарної частини, відреставровано мозаїку на входом у храм, відреставровано вхідні двері, повністю відновлено сходи до храму.
У 2015 році коштом Львівської міської ради було перекрито дах храму, завдяки чому з’явилась можливість відновити унікальний стінний розпис (оскільки дах більше не протікає), який законсервований звичайною побілкою.